Основні проблеми української науки

Модель управління науковою сферою, що переважно успішно працювала в умовах планової економіки та стабільного значного державного замовлення на дослідження, виявилася неефективною в умовах вільного ринку, що на сьогодні призвело до відставання української науки від світової за більшістю напрямів на 30-40 років.

На сьогоднішній день в українській науці наявні наступні основні проблеми:

1. Критичне зменшення кількості науковців, особливо молодих – до цього призвів постійний відтік кадрів, включаючи перспективну молодь, що заради кар’єрного росту та достойної оплати праці виїжджає за кордон. Учні та студенти, що завершують навчання за кордоном, також найчастіше не повертаються до України, залишаючись працювати там.
2. Високий рівень корупції, який безпосередньо впливає на всі сторони наукового життя, від непрозорого розподілу фінансування та отримання вчених ступенів, до відбору тем наукових досліджень та формальної оцінки їх результатів.
3. Відсутність державної політики у сфері розвитку української науки. Стратегічні напрями та основні вектори розвитку чітко не визначені, завдання формальні, перевірка їх виконання та досягнених результатів – також формальна.
4. Неефективні інструменти фінансування наукової діяльності. Відсутність регулярних замовлень на проведення наукових досліджень як з боку держави, так і з приватного сектору.
5. Низька зацікавленість держави, НАН України, галузевих академій наук, Міністерства освіти України у розвитку науки. Шляхом постійного непрозорого освоєння бюджетних коштів неможливо забезпечити фактичний розвиток, а залучення інвестицій, активна співпраця в рамках міжнародних програм із закордонним фінансуванням та з представниками бізнес-структур та інші реальні заходи розвитку не належать до пріоритетних напрямків роботи.
6. Низький рівень оплати праці науковців, особливо на ранніх стадіях кар’єри. Поєднується із значним адміністративним навантаженням на науковців.
7. Відсутність ефективних програм та економічних стимулів для залучення приватних інвестицій, що в поєднанні з високим ризиком, викликаним довгим терміном окупності наукових досліджень призводить до майже повної незацікавленості приватного сектору у фінансуванні науки.
8. складність залучення іноземного фінансування через особливості українського законодавства.
9. Застарілість нормативної бази, яка все ще відображає логіку індустріальної планової економіки радянських часів і не працює в сучасних умовах.
10. Обмежений термін тривалості конкурсних тем, що автоматично відсікає дослідження, які потребують більше 1 року для повноцінної реалізації. Відсутність чітких критеріїв визначення фундаментальних та прикладних досліджень, що призводить до нерівномірного розподілу фундаментальних та прикладних досліджень на користь перших, оскільки їх простіше оформити. В розвинених країнах ситуація абсолютно протилежна, левова частка досліджень – прикладні, і лише 20-30% - фундаментальні.

Українська наука задля її збереження потребує невідкладного реформування.