Існуюча структура української науки

Сучасна структура української науки – це застаріла за своєю сутністю система, успадкована від Радянського Союзу із переважанням планово-нормативних елементів та ієрархічної структури, що пронизує всі державні наукові заклади та установи і суттєво гальмує будь-який розвиток.

Наука в Україні складається з інститутів та центрів Національної академії наук України, п’яти галузевих академій (медична, аграрна, педагогічна, правова та мистецтв), науково-дослідних частин університетів, навчальних підрозділів університетів, науково-дослідних установ при Міністерстві освіти і науки України, галузевих наукових установ, науково-дослідних підрозділів підприємств, приватних науково-дослідних компаній та незалежних дослідників. Наукова діяльність регулюється Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і з точки зору законодавства всі наукові установи рівні, однак на практиці це не так.

На практиці в українській науці діє майже «феодальна» система відносин, при якій кошти розподіляються між «феодалами», що керують наданими їм в управління установами. При цьому вірність основним «гравцям» та готовність чітко виконувати їх вказівки має більше значення, ніж будь-яка важливість, перспективність чи результативність досліджень. Зараз основними «гравцями» є:

Міністерство освіти і науки України - формально відповідає за всю науку загалом, а реально керує наукою в університетах, а також у невеликій кількості інститутів, які з різних причин опинилися в його сфері управління; має конкурсні теми для своїх.

НацРада з науки і технологій - новий орган при Кабінеті Міністрів України, створений 2017 року; формально - дорадчий, реально – керівний, і наразі - найбільш активний.

Національний фонд досліджень – створений 2018 року державний цільовий фонд, метою якого є надання грантів для підтримки наукових досліджень і розробок, фактично український аналог National Science Foundation. Створений на базі Державного фонду фундаментальних досліджень (ДФФД) незалежний, але під наглядом НацРади.

Президія НАН України – найбільш серйозний гравець в сфері української науки і одночасно найбільший реакціонер. Діяльність НАН України регулюється Статутом Національної академії наук України, яким НАН надається значна кількість переваг та преференцій, в тому числі:

• права самоврядності, в тому числі самостійне визначення тематики досліджень, своєї структури, науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків;
• всебічна підтримка статутної діяльності з боку держави;
• безстрокова та безоплатна передача у користування державного майна без права зміни форми власності;

Таким чином, НАН України планує та контролює виконання тематики наукових досліджень в усіх своїх установах, розподіл коштів між ними, а також їх майно, нерухомість та землю. Через свій унікальний правовий статус НАН України має змогу ігнорувати не лише думку інших «гравців» та досягнуті домовленості, але й подекуди чинне законодавство.

Президії галузевих академій – фактично, клони НАН, однак із значно меншим впливом.

Міністерства і відомства - керують галузевими науково-дослідними інститутами у своїй сфері управління, і, як правило, дуже закриті і непрозорі.

Промисловість - деякі підприємства мають власні науково-дослідні підрозділи, які працюють в інтересах цього підприємства і за їхній рахунок. За межі підприємства їхні результати зазвичай не виходять і не відіграють істотної ролі.

Приватні компанії - з’явились переважно протягом останніх років. Як правило, складаються з колишніх працівників державних інститутів, які монетизують свої результати, отримані на попередній роботі, хоча є і виключення; не відіграють істотної ролі.

Незалежні дослідники - фактично, ентузіасти, які мають інше джерело доходів, а наукою займаються як хобі і не відіграють істотної ролі.