Закордонний досвід
У світі історично склалися дві системи організації науки: англо-саксонська, поширена у Британії та її колишніх колоніях ( в тому числі США), та германська, поширена у решті країн. Англо-саксонська система передбачає, що наука, принаймні фундаментальна, сконцентрована переважно в університетах, які мають в своєму складі великі дослідницькі лабораторії та центри. У германській системі університети займаються насамперед освітою, а дослідження проводяться переважно в окремих інститутах.
Звісно, в жодній з зазначених систем цей принцип не є абсолютним. Іншою відмінністю є наявність двох наукових ступенів (doctor та doctor habilitatis) в германській системі (приблизно відповідають кандидату та доктору наук відповідно) та лише одного (doctor) в англо-саксонській. В усіх соціалістичних країнах Старого світу діяла германська система. Після падіння СРСР серед них з’явилося багато проміжних форм між цими системами і границя значно розмилася. Зокрема, це призвело до того, що ступені doctor habilitatis по всьому світу, окрім колишнього СРСР та Китаю, стали майже виключно почесними. Крім того, реалізація цих систем в кожній країні дещо відрізняється.
В США діє англо-саксонська система, але крім університетів розвинута мережа спеціалізованих дослідних установах (наприклад, NASA), найважливіші дослідження у сфері нацбезпеки та оборони проводяться у національних лабораторіях, науково-дослідних лабораторіях збройних сил та науково-дослідних підрозділах державних установ, і значна частина досліджень проводиться в приватних компаніях. Особливістю американської науки є відносна закритість результатів досліджень через високу конкуренцію.
В Німеччині фундаментальна наука поділена приблизно порівну між університетами та інститутами товариства Макса Планка, прикладна наука поділена приблизно порівну між технічними університетами та інститутами товариства Фраунгофера плюс є відносно невелика кількість приватних компаній, у суспільників та гуманітаріїв теж є свої товариства. Особливістю німецької науки є постійна політична боротьба і плетіння інтриг.
У Франції наука робиться у мережі науково-дослідних лабораторій, в меншій мірі в університетах та приватних компаніях. Особливістю французької науки є розгалужена бюрократія, зарегульованість і непрозорість. У Польщі наука робиться переважно у великих дослідницьких центрах, які або існували з радянських часів, або були утворені шляхом об’єднання менших інститутів. Менша кількість досліджень проводиться в університетах (переважно фундаментальна наука) та технічних університетах (прикладна наука).
В Японії наука розподілена між університетами та дослідницькими центрами, як державними так і приватними. Існують окремі «наукові» міста (наприклад, Цукуба), де зосереджено значну кількість наукових установ. Особливістю японської науки є те, що три чверті національних витрат на наукові дослідження припадають на приватний сектор, і саме дослідницькі центри провідних промислових підприємств роблять значний внесок у розвиток науки.
На сьогодні світовими лідерами у сфері науки є найбільш розвинені країни, а саме Велика Британія, США, Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Японія. Активно розвивається наука у Китаї.
