Основні етапи формування української науки - Історія редагувань

Роман в 09:47, 25 липня 2021

2021-07-25T09:47:23Z

Роман в 12:19, 22 липня 2021

2021-07-22T12:19:06Z

Draceina в 14:05, 4 травня 2020

2020-05-04T14:05:15Z

Draceina в 10:52, 4 травня 2020

2020-05-04T10:52:33Z

Draceina: Створена сторінка: Наука – це один з найважливіших рушіїв розвитку людської цивілізації, адже її основна...

2020-05-04T10:46:58Z

Створена сторінка: Наука – це один з найважливіших рушіїв розвитку людської цивілізації, адже її основна...

Нова сторінка

Наука – це один з найважливіших рушіїв розвитку людської цивілізації, адже її основна ціль – це пізнання світу шляхом отримання нових знань та узагальнення наявних, розвиток уявлення про світобудову відповідно до них, поширення цих знань через систему освіти, та, нарешті, їх практичне застосування. 

Вважається, що перший вищий навчальний заклад в Україні було відкрито ще у 1576 році (Острозька академія), а систематичного характеру наукові дослідження почали набувати в XVII–XVIII століттях. У XIX столітті було сформовано нові дослідницько-освітні центи у Харкові, Києві та Одесі, у 1918 році було створено Українську академію наук (нині НАН України). В країні було сформовано потужні наукові школи та працювали непересічні науковці, що зумовлювало відповідний високий рівень наукових досліджень, хоча за часів Радянського союзу спостерігався непропорційний розподіл на користь прикладної науки внаслідок чіткої орієнтації на промисловість. 

Однак за часів економічної кризи перед та після розпаду Радянського Союзу через катастрофічне зменшення фінансування та нездатність наявної управлінської структури вчасно зорієнтуватися у нових умовах, стався занепад наукової діяльності, і, як наслідок - знецінення професії науковця. Це в свою чергу призвело до відтоку найкращих та найперспективніших кадрів за кордон, і українська наука у 1980-1990 роках втратила ціле покоління дослідників. Це видно зі значно меншої кількості вітчизняних дослідників у віці від 45 до 60 років. В зазначений період значно скоротилися прикладні дослідження, а фундаментальні збереглися лише за рахунок грантів, і в результаті їхня частка невиправдано зросла. 
Починаючи з кінця 1990-х років до 2013 року українська наука поступово відновлювалась завдяки збільшенню фінансування та відкриття України західному світу. Але при цьому наукова система залишилася повністю радянською за своєю сутністю, а єдиною суттєвою зміною було скасування [https://uk.wikipedia.org/wiki/Вища_атестаційна_комісія_України ВАК] з передачею відповідних функцій до [https://mon.gov.ua/ua МОН], що призвело до різкого зниження якості захищених дисертацій, до зростання корупції та до масового отримання наукових ступенів «псевдонауковцями». 
Саме відсутність радикальних змін в системі управління, нездатність, а часом і відверте небажання вищих «управлінських» наукових кіл прилаштовуватися до нових умов та світових стандартів не дозволили українській науці досягнути навіть того рівня, якого б вона могла досягнути при її тодішньому рівні фінансування за умови адекватного управління. Однак Національна академія наук України зробила усе можливе для консервації звичного та зручного архаїчного та безнадійно неефективного стилю управління задля збереження свого панівного монополістського становища, що, разом з браком фінансування, мало вкрай негативний вплив на розвиток української науки. 
Не дивлячись на ці складні обставини, в вищезазначений період в Україні сформувався невеликий прошарок науковців з практичним досвідом керівництва міжнародними проектами та роботи за світовими стандартами.
Після подій 2013- 2014 років українська наука знову повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це додала й заборона закордонних відряджень згідно з постановою Кабінету міністрів України №65 від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Серйозним наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді, а додатково ця проблема загострюється тим, що майже всі найперспективніші школярі та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів у вітчизняну науку скоротився до рівня, при якому можна фактично говорити про друге втрачене покоління українських науковців. 
Збереження та розвиток української науки нині фактично неможливі без повної перебудови всієї структури, часткові зміни та реформи застосовувати вже занадто пізно. Окрім того, змін потребує система освіти і сформоване в суспільстві ставлення до науки, як до виключно безперспективної дотаційної сфери. Наукові дослідження дійсно потребують значних капіталовкладень, які мають повільну окупність, але країна, яка претендує на роль більшу, ніж сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили для країн «першого» світу, повинна визначити розвиток фундаментальної та прикладної науки як один зі своїх стратегічних пріоритетів, і саме ця ідея повинна бути поширена у суспільній свідомості, насамперед саме через систему освіти. Виховання адекватного ставлення до ролі науки в цивілізованій країні є важливим завданням, враховуючи що в майбутньому значення науки лише зростатиме.

← Попередня версія		Версія за 09:47, 25 липня 2021
Рядок 13:		Рядок 13:

	Збереження та розвиток української науки нині фактично неможливі без повної перебудови всієї структури, часткові зміни та реформи застосовувати вже занадто пізно. Окрім того, змін потребує система освіти і сформоване в суспільстві ставлення до науки, як до виключно безперспективної дотаційної сфери. Наукові дослідження дійсно потребують значних капіталовкладень, які мають повільну окупність, але країна, яка претендує на роль більшу, ніж сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили для країн «першого» світу, повинна визначити розвиток фундаментальної та прикладної науки як один зі своїх стратегічних пріоритетів, і саме ця ідея повинна бути поширена у суспільній свідомості, насамперед саме через систему освіти. Виховання адекватного ставлення до ролі науки в цивілізованій країні є важливим завданням, враховуючи що в майбутньому значення науки лише зростатиме.		Збереження та розвиток української науки нині фактично неможливі без повної перебудови всієї структури, часткові зміни та реформи застосовувати вже занадто пізно. Окрім того, змін потребує система освіти і сформоване в суспільстві ставлення до науки, як до виключно безперспективної дотаційної сфери. Наукові дослідження дійсно потребують значних капіталовкладень, які мають повільну окупність, але країна, яка претендує на роль більшу, ніж сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили для країн «першого» світу, повинна визначити розвиток фундаментальної та прикладної науки як один зі своїх стратегічних пріоритетів, і саме ця ідея повинна бути поширена у суспільній свідомості, насамперед саме через систему освіти. Виховання адекватного ставлення до ролі науки в цивілізованій країні є важливим завданням, враховуючи що в майбутньому значення науки лише зростатиме.
		+
		+	[[Категорія:Освіта та наука]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Наука – це один з найважливіших рушіїв розвитку людської цивілізації, адже її основна ціль – це пізнання світу шляхом отримання нових знань та узагальнення наявних, розвиток уявлення про світобудову відповідно до них, поширення цих знань через систему освіти, та, нарешті, їх практичне застосування. <br>
+Наука – це один з найважливіших рушіїв розвитку людської цивілізації, адже її основна ціль – це пізнання світу шляхом отримання нових знань та узагальнення наявних, розвиток уявлення про світобудову відповідно до них, поширення цих знань через систему освіти, та, нарешті, їх практичне застосування.
-Вважається, що перший вищий навчальний заклад в Україні було відкрито ще у 1576 році (Острозька академія), а систематичного характеру наукові дослідження почали набувати в XVII–XVIII століттях. У XIX столітті було сформовано нові дослідницько-освітні центи у Харкові, Києві та Одесі, у 1918 році було створено Українську академію наук (нині [http://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx НАН України]). В країні було сформовано потужні наукові школи та працювали непересічні науковці, що зумовлювало відповідний високий рівень наукових досліджень, хоча за часів Радянського союзу спостерігався непропорційний розподіл на користь прикладної науки внаслідок чіткої орієнтації на промисловість.<br>
+Вважається, що перший вищий навчальний заклад в Україні було відкрито ще у 1576 році (Острозька академія), а систематичного характеру наукові дослідження почали набувати в XVII–XVIII століттях. У XIX столітті було сформовано нові дослідницько-освітні центи у Харкові, Києві та Одесі, у 1918 році було створено Українську академію наук (нині [http://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx НАН України]). В країні було сформовано потужні наукові школи та працювали непересічні науковці, що зумовлювало відповідний високий рівень наукових досліджень, хоча за часів Радянського союзу спостерігався непропорційний розподіл на користь прикладної науки внаслідок чіткої орієнтації на промисловість.
 Не дивлячись на ці складні обставини, в вищезазначений період в Україні сформувався невеликий прошарок науковців з практичним досвідом керівництва міжнародними проектами та роботи за світовими стандартами.
-Після подій 2013- 2014 років  українська наука знову повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це додала й заборона закордонних відряджень згідно з постановою Кабінету міністрів України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/65-2014-%D0%BF №65] від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Серйозним наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді, а додатково ця проблема загострюється тим, що майже всі найперспективніші школярі та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів у вітчизняну науку скоротився до рівня, при якому можна фактично говорити про друге втрачене покоління українських науковців. <br>
+Після подій 2013- 2014 років  українська наука знову повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це додала й заборона закордонних відряджень згідно з постановою Кабінету міністрів України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/65-2014-%D0%BF №65] від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Серйозним наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді, а додатково ця проблема загострюється тим, що майже всі найперспективніші школярі та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів у вітчизняну науку скоротився до рівня, при якому можна фактично говорити про друге втрачене покоління українських науковців.
 Збереження та розвиток української науки нині фактично неможливі без повної перебудови всієї структури, часткові зміни та реформи застосовувати вже занадто пізно. Окрім того, змін потребує система освіти і сформоване в суспільстві ставлення до науки, як до виключно безперспективної дотаційної сфери. Наукові дослідження дійсно потребують значних капіталовкладень, які  мають повільну окупність, але країна, яка претендує на роль більшу, ніж сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили для країн «першого» світу, повинна визначити розвиток фундаментальної та прикладної науки як один зі своїх стратегічних пріоритетів, і саме ця ідея повинна бути поширена у суспільній свідомості, насамперед саме через систему освіти. Виховання адекватного ставлення до ролі науки в цивілізованій країні є важливим завданням, враховуючи що в майбутньому значення науки лише зростатиме.

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 Вважається, що перший вищий навчальний заклад в Україні було відкрито ще у 1576 році (Острозька академія), а систематичного характеру наукові дослідження почали набувати в XVII–XVIII століттях. У XIX столітті було сформовано нові дослідницько-освітні центи у Харкові, Києві та Одесі, у 1918 році було створено Українську академію наук (нині [http://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx НАН України]). В країні було сформовано потужні наукові школи та працювали непересічні науковці, що зумовлювало відповідний високий рівень наукових досліджень, хоча за часів Радянського союзу спостерігався непропорційний розподіл на користь прикладної науки внаслідок чіткої орієнтації на промисловість.<br>
-Однак за часів економічної кризи перед та після розпаду Радянського Союзу  через катастрофічне зменшення фінансування та нездатність наявної управлінської структури вчасно зорієнтуватися у нових умовах, стався занепад наукової діяльності, і, як наслідок -  знецінення професії науковця. Це в свою чергу призвело до відтоку найкращих та найперспективніших кадрів за кордон, і українська наука у 1980-1990 роках втратила ціле покоління дослідників. Це видно зі значно меншої кількості вітчизняних дослідників у віці від 45 до 60 років. В зазначений період значно скоротилися прикладні дослідження, а фундаментальні збереглися лише за рахунок грантів, і в результаті їхня частка невиправдано зросла.<br>
+Однак за часів економічної кризи перед та після розпаду Радянського Союзу  через катастрофічне зменшення фінансування та нездатність наявної управлінської структури вчасно зорієнтуватися у нових умовах, стався [https://wiki.sokyra.party/wiki/Основні_проблеми_української_науки занепад наукової діяльності], і, як наслідок -  знецінення професії науковця. Це в свою чергу призвело до відтоку найкращих та найперспективніших кадрів за кордон, і українська наука у 1980-1990 роках втратила ціле покоління дослідників. Це видно зі значно меншої кількості вітчизняних дослідників у віці від 45 до 60 років. В зазначений період значно скоротилися прикладні дослідження, а фундаментальні збереглися лише за рахунок грантів, і в результаті їхня частка невиправдано зросла.<br>
 Починаючи з кінця 1990-х років до 2013 року українська наука поступово відновлювалась завдяки збільшенню фінансування та відкриття України західному світу. Але при цьому наукова система залишилася повністю радянською за своєю сутністю, а єдиною суттєвою зміною було скасування [https://uk.wikipedia.org/wiki/Вища_атестаційна_комісія_України ВАК] з передачею відповідних функцій до [https://mon.gov.ua/ua МОН], що призвело до різкого зниження якості захищених дисертацій, до зростання корупції та до масового отримання наукових ступенів «псевдонауковцями». <br>
-Саме відсутність радикальних змін в системі управління, нездатність, а часом і відверте небажання вищих «управлінських» наукових кіл прилаштовуватися до нових умов та світових стандартів не дозволили українській науці досягнути навіть того рівня, якого б вона могла досягнути при її тодішньому рівні фінансування за умови адекватного управління. Однак Національна академія наук України зробила усе можливе для консервації звичного та зручного архаїчного та безнадійно неефективного стилю управління задля збереження свого панівного монополістського становища, що, разом з браком фінансування, мало вкрай негативний вплив на розвиток української науки.  <br>
+Саме відсутність радикальних змін в системі управління, нездатність, а часом і відверте небажання [https://wiki.sokyra.party/wiki/Існуюча_структура_української_науки вищих «управлінських» наукових кіл] прилаштовуватися до нових умов та світових стандартів не дозволили українській науці досягнути навіть того рівня, якого б вона могла досягнути при її тодішньому рівні фінансування за умови адекватного управління. Однак Національна академія наук України зробила усе можливе для консервації звичного та зручного архаїчного та безнадійно неефективного стилю управління задля збереження свого панівного монополістського становища, що, разом з браком фінансування, мало вкрай негативний вплив на розвиток української науки.  <br>
 Не дивлячись на ці складні обставини, в вищезазначений період в Україні сформувався невеликий прошарок науковців з практичним досвідом керівництва міжнародними проектами та роботи за світовими стандартами.
 Після подій 2013- 2014 років  українська наука знову повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це додала й заборона закордонних відряджень згідно з постановою Кабінету міністрів України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/65-2014-%D0%BF №65] від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Серйозним наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді, а додатково ця проблема загострюється тим, що майже всі найперспективніші школярі та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів у вітчизняну науку скоротився до рівня, при якому можна фактично говорити про друге втрачене покоління українських науковців. <br>
 Збереження та розвиток української науки нині фактично неможливі без повної перебудови всієї структури, часткові зміни та реформи застосовувати вже занадто пізно. Окрім того, змін потребує система освіти і сформоване в суспільстві ставлення до науки, як до виключно безперспективної дотаційної сфери. Наукові дослідження дійсно потребують значних капіталовкладень, які  мають повільну окупність, але країна, яка претендує на роль більшу, ніж сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили для країн «першого» світу, повинна визначити розвиток фундаментальної та прикладної науки як один зі своїх стратегічних пріоритетів, і саме ця ідея повинна бути поширена у суспільній свідомості, насамперед саме через систему освіти. Виховання адекватного ставлення до ролі науки в цивілізованій країні є важливим завданням, враховуючи що в майбутньому значення науки лише зростатиме.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Наука – це один з найважливіших рушіїв розвитку людської цивілізації, адже її основна ціль – це пізнання світу шляхом отримання нових знань та узагальнення наявних, розвиток уявлення про світобудову відповідно до них, поширення цих знань через систему освіти, та, нарешті, їх практичне застосування. <br>
-Вважається, що перший вищий навчальний заклад в Україні було відкрито ще у 1576 році (Острозька академія), а систематичного характеру наукові дослідження почали набувати в XVII–XVIII століттях. У XIX столітті було сформовано нові дослідницько-освітні центи у Харкові, Києві та Одесі, у 1918 році було створено Українську академію наук (нині НАН України). В країні було сформовано потужні наукові школи та працювали непересічні науковці, що зумовлювало відповідний високий рівень наукових досліджень, хоча за часів Радянського союзу спостерігався непропорційний розподіл на користь прикладної науки внаслідок чіткої орієнтації на промисловість.<br>
+Вважається, що перший вищий навчальний заклад в Україні було відкрито ще у 1576 році (Острозька академія), а систематичного характеру наукові дослідження почали набувати в XVII–XVIII століттях. У XIX столітті було сформовано нові дослідницько-освітні центи у Харкові, Києві та Одесі, у 1918 році було створено Українську академію наук (нині [http://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx НАН України]). В країні було сформовано потужні наукові школи та працювали непересічні науковці, що зумовлювало відповідний високий рівень наукових досліджень, хоча за часів Радянського союзу спостерігався непропорційний розподіл на користь прикладної науки внаслідок чіткої орієнтації на промисловість.<br>
 Однак за часів економічної кризи перед та після розпаду Радянського Союзу  через катастрофічне зменшення фінансування та нездатність наявної управлінської структури вчасно зорієнтуватися у нових умовах, стався занепад наукової діяльності, і, як наслідок -  знецінення професії науковця. Це в свою чергу призвело до відтоку найкращих та найперспективніших кадрів за кордон, і українська наука у 1980-1990 роках втратила ціле покоління дослідників. Це видно зі значно меншої кількості вітчизняних дослідників у віці від 45 до 60 років. В зазначений період значно скоротилися прикладні дослідження, а фундаментальні збереглися лише за рахунок грантів, і в результаті їхня частка невиправдано зросла.<br>
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 Саме відсутність радикальних змін в системі управління, нездатність, а часом і відверте небажання вищих «управлінських» наукових кіл прилаштовуватися до нових умов та світових стандартів не дозволили українській науці досягнути навіть того рівня, якого б вона могла досягнути при її тодішньому рівні фінансування за умови адекватного управління. Однак Національна академія наук України зробила усе можливе для консервації звичного та зручного архаїчного та безнадійно неефективного стилю управління задля збереження свого панівного монополістського становища, що, разом з браком фінансування, мало вкрай негативний вплив на розвиток української науки.  <br>
 Не дивлячись на ці складні обставини, в вищезазначений період в Україні сформувався невеликий прошарок науковців з практичним досвідом керівництва міжнародними проектами та роботи за світовими стандартами.
-Після подій 2013- 2014 років  українська наука знову повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це додала й заборона закордонних відряджень згідно з постановою Кабінету міністрів України №65 від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Серйозним наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді, а додатково ця проблема загострюється тим, що майже всі найперспективніші школярі та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів у вітчизняну науку скоротився до рівня, при якому можна фактично говорити про друге втрачене покоління українських науковців. <br>
+Після подій 2013- 2014 років  українська наука знову повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це додала й заборона закордонних відряджень згідно з постановою Кабінету міністрів України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/65-2014-%D0%BF №65] від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Серйозним наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді, а додатково ця проблема загострюється тим, що майже всі найперспективніші школярі та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів у вітчизняну науку скоротився до рівня, при якому можна фактично говорити про друге втрачене покоління українських науковців. <br>
 Збереження та розвиток української науки нині фактично неможливі без повної перебудови всієї структури, часткові зміни та реформи застосовувати вже занадто пізно. Окрім того, змін потребує система освіти і сформоване в суспільстві ставлення до науки, як до виключно безперспективної дотаційної сфери. Наукові дослідження дійсно потребують значних капіталовкладень, які  мають повільну окупність, але країна, яка претендує на роль більшу, ніж сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили для країн «першого» світу, повинна визначити розвиток фундаментальної та прикладної науки як один зі своїх стратегічних пріоритетів, і саме ця ідея повинна бути поширена у суспільній свідомості, насамперед саме через систему освіти. Виховання адекватного ставлення до ролі науки в цивілізованій країні є важливим завданням, враховуючи що в майбутньому значення науки лише зростатиме.